Андріївські вечорниці

10 грудня 2020 року вихователь Левченко Наталія Олегівна провела з вихованцями відкритий виховний захід – українознавче свято «Андріївські вечорниці». Захід проведений з метою національно-патріотичного виховання молоді, ознайомлення учнів з українськими обрядовими святами, традиціями і звичаями зимових свят, прищепленням інтересу до вивчення історії рідного краю, виховання любові до України, розвитку творчих здібностей. Вечорниці проведені за всіма правилами: дівчата ворожили, хлопці жартували, усі разом співали, танцювали, розважались і, звичайно, провели гру «Кусання калити». Виховний захід вийшов цікавий, колоритний, веселий та пізнавальний. А як провели Андріївські вечорниці в нашій школі можна переглянути за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=rmXK–h5YW4

______________________________________________

ДОВІДКА. Андріївські вечорниці — одна з найцікавіших традицій, що крізь віки дійшла до нашого часу. За українським звичаєм, ввечері 12 грудня молодь збиралася на вечорниці, влаштовуючи на них усілякі дійства — ворожіння, забави і співи. Батьки всіляко заохочували своїх дорослих дітей до участі у вечорницях. Мати не відмовляла доньці в продуктах для гуртової вечері, а батько виділяв синові певну суму грошей. При цьому наставляли: «Ходи та розум при собі носи». Свято вважається парубочим, бо на Андрія парубкам дозволялося бешкетувати. І громада їх за це не карала. Парубки вдосталь користувалися цією нагодою: і ворота знімали, і шибки у вікнах розмальовували, і стежки, по яких дівчата ходять додому, соломою посипали або поливали буряковим квасом. Часом викрадали та ховали предмети одягу, прикраси, або підстерігали дівчат на вулиці та лякали. А найвеселішим розіграшем було заклеювання вікон папером або замальовування сажею. Від цього в хаті було темно і господарі, думаючи, що ще ніч, могли проспати й до обіду. Парубки та дівчата заздалегідь збиралися і радилися, як найкраще провести свято. Наперед визначалися також, в якій хаті будуть проводити вечорниці. То повинна була бути оселя самотньої жінки, яку шанували на селі. Вона мала приглядати за бешкетною молоддю. В одній хаті, залежно від розмірів, могло збиратися 5–15 дівчат  та десь зо 20 хлопців. Якщо дівчата здебільшого трималися тільки свого гурту, то хлопці могли відвідувати усі вечорниці в своєму селі і навіть ходили на «чужі» села, «роздивлялися, де є гарні та моторні дівчата». Як тільки вечоріло, дівчата йшли до господині, де мали відбутися вечорниці, і брали з собою різні продукти: мак, олію, муку, мед, гриби, сухі фрукти, рибу. Частина з них залишалася господині в знак подяки за те, що дозволила проводити вечорниці. Із принесених продуктів дівчата готували пісні страви: вареники з капустою, сливами, вишнями, маком, узвар, пироги, пшоняну чи гречану кашу, рибу, капусту, голубці, кисіль тощо. В різних куточках України готували різні страви, однак вареники в згадках зустрічаються найчастіше. Після заходу сонця приходили парубки, розсідалися по світлиці і тоді розпочиналися забави, співи. Починалося все із цікавих історій, які переказували хлопці, поки деякі дівчата з господинею на­кривали на стіл. Найдивовижніші оповідки розповідали старші парубки, вставляючи поміж тим всілякі жарти й небилиці (побрехеньки), щоб наймолодші дівчата не заспали, адже треба було дочекатися ночі, щоб наворожити собі свою доленьку. Традиційні андріївські вечорниці починалися з веселого дійства — кусання калити.  Що таке калита? Калита — це великий солодкий корж із білого борошна, що символізує новонароджене Сонце. До випікання калити долучалися всі дівчата. Корж робили великий (35-40 см у діаметрі), переважно округлий, з діркою посередині. Прісне тісто запікалося так, щоб його нелегко було вкусити. Готову калиту змащували медом, посипали маком, родзинками, сухими вишнями. Поки калита випікалася, дівчата готували хату до зустрічі хлопців — чисто її мели і готували страви. Коли ж вечеря була готова, а калита спечена, запрошували парубків. І ось наставала година, коли молодь здійснювала головний ритуал Андрієвих вечорниць — кусання калити. Для цього корж підвішували на червоному поясі чи гарній стрічці (теж червоній) за дірку, що була посеред коржа чи збоку, дуже високо або на відстані людського зросту так, щоб можна було схопити зубами. Калита під стелею, за віруваннями наших предків, символізувала сонце, мак у коржі — символ зірок в небі, дітей Сонця, а ще багатства та достатку. Далі обирали вартового до калитиКалитинського,  якого ще називали писар, дід, піп, Коржовський тощо. Цей чоловік мав бути вельми дотепним, балакучим, щоб умів усіх розсмішити. На Харківщині калиту ще вартувала вечорнична мати та розгойдувала її так, щоб важко було вкусити. За правилами цієї гри, треба було відкусити коржа або й зірвати його, не допомагаючи собі руками, і при цьому не засміятися. Котра дівчина або парубок засміються, перш ніж відкусити коржа, тих писар мазав по губах сажею (глиною, медом, ряжанкою). Отож, кожен з учасників вечорниць, подекуди — лише хлопці, почергово сідали на коцюбу (кочергу, рогача, лопату тощо), як на коня, і «їхали» від порога до калити, приказуючи «Їду-їду Калиту кусати!». В деяких регіонах перед кусанням потрібно було станцювати швидкий танок «коцюбу», перестрибуючи через навхрест покладені на підлозі коцюбу і рогачі таким чином, щоб не зачепити їх. Гра в калиту тривала доти, доки всі учасники вечорниць не під’їдуть до коржа. Якщо після гри залишалося трохи калити, то дівчата розламували її і підносили хлопцям, а також усім присутнім у хаті.  І хоча гра в калиту містила в собі значний елемент розважальності, вона була своєрідним іспитом на зрілість. Тобто, це такий собі український різновид ініціації (переходу дівчат та парубків з однієї вікової категорії у іншу). Вважалося, що оженяться чи вийдуть заміж тільки ті, хто відкусить шматок, не засміявшись. А пустосміх залишався ще на рік парубкувати чи дівувати. Після гри в калиту дівчата запрошували хлопців до столу. Як  бачимо, Андріївські вечорниці — це веселе та колоритне свято, яке давало можливість молодим хлопцям і дівчатам ближче познайомитися, поспілкуватися і розважитися після важкої роботи.