5 грудня в Україні відзначають Міжнародний день волонтера. Міжнародний день добровольців в ім’я економічного і соціального розвитку, такою є повна назва Дня волонтера, проголошений рішенням 40-ї сесії Генеральної асамблеї ООН 17 грудня 1985 року. Волонтер у перекладі з англійської означає добровільний помічник. Волонтери безоплатно працюють там, де потрібна їхня допомога: у притулках, школах-інтернатах, в лікарнях, хоспісах, будинках пристарілих.

Перший волонтерський проєкт був здійснений після Першої світової війни, у 1920 році, у Франції, під Страсбургом, за участю німецької та французької молоді. Тоді волонтери відновлювали зруйновані ферми в районі найзапекліших боїв між німецькими й французькими військами. Потім цю естафету підхопила Індія, й волонтерський рух поширився світом.

В Україні волонтерський рух розпочався у 90-х роках XX ст. Офіційно його визнали 10 грудня 2003 року. На сьогодні він регламентується Законом «Про волонтерську діяльність».

Українцям здавна були притаманні традиції взаємодопомоги, але роком народження українського волонтерства по праву можна вважати 2014-й – Революція гідності, а потім і війна на сході дали поштовх розвитку волонтерства в країні, яке виросло в потужний громадянський рух.

Волонтери є надійною опорою для країни та українців.

Волонтери добровольцями йдуть на фронт, збирають гроші й везуть на передову все, що необхідно солдатам, починаючи зі шкарпеток і закінчуючи тепловізорами, займаються евакуацією мирного населення із зон бойових дій, приймають переселенців, здають кров для поранених, знаходять потрібні ліки, плетуть маскувальні сітки, готують борщові набори і ще багато важливих та цінних справ.

Під час повномасштабної війни волонтери, часто ризикуючи життям, допомагають українським військовим і цивільним. Нині волонтером став фактично кожен українець.

Педагоги, учні школи та їх батьки також роблять маленькі волонтерські справи для підтримки наших воїнів: беруть участь в обласних благодійних акціях “Кошик для воїнів ЗСУ”, “Різдвяний віночок”, “Листи і обереги солдатам”, “Подарунки бійцям” тощо. Шкільні волонтери збирають засоби гігієни, грілки, шкарпетки, смаколики, роблять листівки, обереги, браслети, пишуть листи підтримки захисникам, що підтримати їх та наблизити мир в країні.

В Україні існує чудова традиція дозвілля молоді у довгі осінні та зимові вечори – проведення вечорниць. На вечорниці приходили і заради забави, і задля виконання певної господарської роботи, поєднуючи працю та відпочинок.

Вечорниці в різних регіонах країни мали свої особливості та відрізнялись і формами проведення, і обрядами, і навіть, мали різні назви: бесідки, досвітки, оденки, посиденьки, толока, попрядунки, вечірки, вечерки, забава, супрядки, вечереньки.

На вечорницях виконували різну господарську роботу: дерли пір’я, лущили квасолю, горох та кукурудзу, пряли, шили, вишивали, плели, лагодили домашнє начиння, готували їжу. А також молодь розважалась: жартували, співали, танцювали, розповідали історії, казки та байки. Дівчата ворожили на майбутнє,.

Вечорниці традиційно починалися на Покрову, коли роботи на городі закінчувались, ночі ставали довшими і з’являлось багато часу для роботи під дахом і тривали до початку Великого посту.

Андріївські вечорниці були особливими, вони відбувалися ввечері з 29 на 30 листопада, приурочені до свята Апостола Андрія Первозваного.

Андріївські вечорниці — це веселе і колоритне дійство, жарти і сміх, який охоплює не тільки молодь, а й усіх. Збитки — жарти, пустощі, здебільшого хлопців, які дозволялись тільки в Андріївську ніч. У цей вечір, щоб хлопці не зробили, то їм все прощали, бо така традиція існує, що на Андрія кожен хлопець «пустує».

На Андрія дівчата пекли Калиту – солодкий корж і проводили гру-дійство “Кусання Калити”. Своєю круглою формою «калита» нагадувала сонце. Пекли її з пшеничного або житнього борошна, обсипали маком і змащували зверху медом і маківкою витискали орнамент.

Калиту підвішували в хаті до сволока, її охороняв пан Калитинський, тримаючи в руках квач чи віхоть. Хлопці, дівчата і навіть господиня хати по черзі їхали «кусати» коржа на рогачі або кочерзі. Сенс гри полягав у тому, щоб під’їхати «верхи», відкусити без допомоги рук шматок печива і не розсміятися. Кому це не вдалося – ставав об’єктом жартівливої кари, і пан Калитинський обмащував невдасі обличчя сажею (глиною або крейдою).

Проведення вечорниць — це можливість дізнатися та передати давні традиції та культуру наших предків, історію, звичаї, обряди, святкування українського народу.

У нашому закладі освіти склалась щорічна традиція проведення Андріївських вечорниць.