На замітку вчителю та вихователю

Методи викладання: як стати ефективним учителем

  СПОСОБИ ЗАВДАННЯ ДОМАШНЬОЇ РОБОТИ

Наявність комп’ютерного класу дозволяє диференціювати і індивідуалізувати контроль знань. Форми контролю результатів навчання можна розділити на два типа: «машинний» і «безмашинний».

Серед безмашинних варіантів перевірки найбільш ефективними в практиці є усне опитування, перевірка зошитів з домашнім завданням, диктант, самостійна та контрольна роботі.

Використання комп’ютера дозволяє якісно змінити контроль за діяльністю учнів, забезпечуючи при цьому гнучкість управляння навчальним процесом. Комп’ютер дозволяє перевірити всі відповіді, а у багатьох випадків він не тільки фіксує помилку, але й доволі чітко визначає її характер, що дозволяє своєчасно виправити її. Учні більш зацікавлено відповідають комп’ютеру, і якщо комп’ютер ставить їм «двійку», то прагнуть як можна швидше виправити її. Вчителю не потрібно призивати учнів до порядку та уваги. Учень знає, що якщо він відволічеться, то не встигне знайти розв’язок задачі або знайти рішення поставленої перед ним проблеми своєчасно.

Усне опитування

На уроках інформатики контроль знань учнів виконується у вигляді фронтальної перевірки.

При фронтальній перевірці за короткий час перевіряється знання матеріалу учнів всього класу по визначеному питанню або групі питань. Ця форма перевірки використовується для:

  1. Виявлення готовності класу до вивчення нового матеріалу;
  2. Визначення сформованості понять;
  3. Перевірки домашніх завдань;
  4. Покрокової або загальної перевірки навчального матеріалу, розібраного на даному уроці;
  5. При підготовці к виконанню практичних та лабораторних робіт.

Індивідуальне усне опитування дозволяє виявити правильність відповіді по змісту, його послідовність, самостійність суджень і висновків, степінь розвитку логічного мислення, культуру мови учнів. Ця форма застосовується для поточного і тематичного заліку, а також для опрацювання і розвитку експериментальних умінь учнів. Причому усну перевірку рахують ефективною, якщо вона направлена на виявлення осмисленості сприйняття знань і осмислення їх використання, якщо вона стимулює самостійність і творчу активність учнів.

Усне опитування виконується на кожному уроці, хоча постійно ставити оцінки не обов’язково. Головним в контролі знань являється визначення проблемних місць в засвоєнні учбового матеріалу і фіксуванні уваги учнів на важких поняттях, процесах.

Під час усного опитування можна використати колективну роботу класу, найбільш дієвими прийомами якої є:

  1. Звертання з питанням до всього класу;
  2. Рецензування питання;
  3. Оцінка відповіді та її обґрунтування;
  4. Постановка питання учню іншими учнями і навпаки;
  5. Взаємоперевірка;
  6. Самоперевірка.
Письмовий контроль

Письмова перевірка дозволяє за короткий час перевірити знання більшості учнів одночасно. Використовується письмовий контроль знань учнів з метою діагностики умінь застосовувати знання в учбовій практиці і використовується у вигляді диктантів, контрольних, перевірочних та самостійних робіт, тестів, рефератів.

Диктант

Диктант використовується як форма опитування для контролю за засвоєнням матеріалу, що вивчається, його узагальнення і систематизація, виявлення готовності учнів до сприйняття нового.

Диктант зазвичай проводиться на початку уроку, та складається з двох варіантів. Текст питань простий, легко сприймається на слух, потребує короткої відповіді, неважких розрахунків. Пауза між питаннями повинна бути достатньою для запису відповіді учнями.

Є багато різновидів диктантів. На уроках інформатики найбільш популярними є комп’ютерний диктант, який дозволяє перевірити знання й уміння одночасно.

Залік

Залік проводиться для визначення досягнень кінцевих результатів навчання по визначеній темі кожним з учнів. Перед початком вивчення матеріалу учні знайомляться зі списком запитань і обов’язкових задач по темі, а також додатковими запитаннями і задачами. Іноді проводяться також закриті заліки, коли учні отримують запитання і задачі безпосередньо під час проведення заліку. Його перевага полягає в тому, що він передбачає комплексну перевірку всіх знань і навичок учнів.

Необхідність такого тематичного контролю обумовлена тим, що для кожного учня характерний власний темп оволодіння учбовим матеріалом. А тому звичайні контрольні роботи, в яких важко врахувати індивідуальні особливості учнів, можуть бути не досить ефективними, щоб вірно оцінити результати навчання певних учнів.

Залік – це одна з форм контролю у старших класах.

Тематичні заліки повинні бути диференційованими, щоб учень міг самостійно вибрати рівень заліку. Вчитель вирішує, ґрунтуючись на результатах попередніх заліків або попередніх контрольних зрізів, які знання та уміння найдоречніше перевіряти в конкретного учня: всім учням даються індивідуальні завдання. Учень може розв’язати спочатку задачі, а потім робити лабораторну роботу або давати усні відповідь викладачу.

Самостійна робота

Традиційна форма контролю знань, котра по своєму значенню ділиться на навчальну самостійну роботу і контрольну. Самостійна робота творчого характеру дозволяє не тільки перевірити необхідні знання, уміння, але й розвивати творчі здібності учня.

Самостійна робота являється необхідним етапом будь якої теми. Як правило, вона проводиться після колективного розв’язку або обговорення задачі з нової теми і обов’язково проводиться перед контрольною роботою по цій темі. Робота виконується без допомоги вчителя.

Комп’ютер – ідеальний засіб для контролю тренувальних стадій учбового процесу, так як комп’ютер замикає на собі більшу частину контрольних функцій і реакцій на помилки учня: вони в значній мірі залишаються особистою справою учня. Вчитель швидше виявляє пробіли в знаннях, а учень швидше реагує на свої помилки за знищує їх.

Контрольна робота

Контрольна робота проводиться з метою визначення кінцевого результату в навчанні по заданій темі або розділу, контролювати знання одного й того ж матеріалу неодноразово. Цілеспрямовано проводить контрольні роботи різного типу.

За допомогою проміжної контрольної роботи вчитель перевіряє засвоєння учнями матеріалу в період вивчення теми.

Підсумкова контрольна робота проводиться з метою перевірки знань і умінь учнів по окремій темі, курсу.

Домашня контрольна робота проводиться 1-2 рази на рік. Вони призвана систематизувати знання, дозволяє повторити і закріпити матеріал. При її виконанні учні не обмежені часом, можуть використовувати будь які учбові посібники, консультуватися з вчителем, батьками, однокласниками. Кожному учню дається свій варіант роботи, в який заклечається творче завдання для формування різностороннього розвитку особистості.

Практична робота

Для закріплення теоретичних знань та опрацювання навичок та умінь, здібності використовувати знання при вирішені конкретних задач використовується практична робота, яка пов’язана не тільки з завданням на комп’ютері, а й наприклад може включати в себе побудування схем, графіків, таблиць, написання програми.

Лабораторна робота

Лабораторна робота – достатньо незвичайна форма контролю, вона потребує від учнів не тільки володіння знаннями, а ще й навичками та уміннями застосовувати їх на практиці. Лабораторна робота активізує пізнавальну діяльність учнів так як від роботи з зошитом і ручкою(теоретичної) вони переходять до роботи з комп’ютером (практиці).

Використовується лабораторна робота для закріплення певних навичок роботи з програмними засобами, окрім алгоритмічних вказівок в завданні учень може розраховувати на допомогу вчителя.

Так як лабораторна робота може перевірить обмежений круг діяльності її необхідно використовувати в комбінації з такими формами контролю як диктант чи тест.

Тест

Традиційні форми контролю недостатньо оперативні, і для їх використання потрібен досить великий проміжок часу, тому виникає необхідність в нових видах перевірки знань.

Розповсюдження контролюючих засобів сприяло тому, що вчителі частіше й частіше почали звертатися до завдань з можливістю вибору відповіді, тестам.

Тест являє собою короткочасний технічно-просто складений іспит, що проводиться в рівних для всіх учнів умовах, і має вид такого завдання, розв’язок якого піддається якісному обліку й служить показником ступеня розвитку на даного момент.

Розрізняють наступні види тестів

Вибірковий тест складається із системи завдань, до кожного з яких додаються як вірні, так і невірні відповіді. з них школяр вибирає той, який уважає вірним для даного запитання. При цьому невірні відповіді містять таку помилку, яку учень може допустити маючи певні прогалини в знаннях.

Вибіркові тести в свою чергу теж можуть бути різноманітними:

  1. багатоваріантний тест, в якому серед запропонованих відповідей на питання приведено декілька неправильних відповідей і лише одна правильна.
  2. багатоваріантний тест з декількома правильними і неправильними відповідями на задане питання.
  3. альтернативні тести з двома відповідями на запитання (одна відповідь правильна, інша містить помилку)

Закриті тести не мають варіантів відповіді. Учні повинні запропонувати свій варіант відповіді.

Є тести перехресного вибору, у яких потрібно встановити відповідність між елементами безлічі відповідей.

Зустрічаються також тести ідентифікації, у яких в якості відповідей наводяться графіки, схеми, креслення і тому подібне.

Найбільш доступними для школи є вибіркові тести, вони дають можливість використовувати контролюючи пристрої( хоча сучасні системи тестування дозволяють складати тести будь якої складності та виду).

Тестування є стандартною формою контролю в тому розумінні, що як процедура проведення тесту так і оцінка знань стандартна для всіх учнів.

Вдало створений тест має ряд переваг перед іншими контролюючими засобами, а саме:

  1. Оперативно виявляє знання, уміння та навички учнів, а також розуміння ними закономірностей, що лежать у основі фактів які розглядалися в темі. Це забезпечується тим, що задачі і питання підбираються в результаті аналізу матеріалу і, відповідно, враховуються важкість засвоєння і характер можливих помилок.
  2. Дозволяє протягом короткого проміжку часу отримати відомості про прогалини в знаннях і допомагає організувати роботу таким чином, щоб запобігти відставанню учнів.
  3. Дає вчителю можливість перевіряти знання, уміння та навички на різних рівнях і впроваджувати диференційоване навчання.
  4. Сприяє раціональному використанню часу на уроці.
  5. Активізує мислення учня.
  6. Дає можливість вчителю критично оцінити свої методи викладання.

Однак тест фіксує тільки результати роботи, а не сам хід її виконання, можливе вгадування правильної відповіді, а також випадки, коли вибір неправильної відповіді можна пояснити неуважністю учня, тому раціональним варіантом контролю є поєднання тесту з іншими формами контролю.

Тестові завдання корисно використовувати при організації самостійної роботи учнів в режимі самоконтролю, при повторені учбового матеріалу.

Нетрадиційні види контролю

За останні роки в методичній літературі з’являються описи різноманітних методів опитування, які представляють великий інтерес. На уроках можливі короткі перевірочні роботи нетрадиційного вигляду. У кожній темі виділяються ключові поняття й терміни, які можуть бути покладені в основу кросвордів, головоломок, ребусів, шарад, вікторин. Для ряду тем спеціально розробляються кросворди, в яких містяться питання, що містять поняття однієї певної теми, є достатня кількість кросвордів, що включають у себе основні поняття предмета. Розв’язок кросвордів – заняття захоплююче й корисне, дозволяє тренувати пам’ять.

Кросворд

Кросворди, застосовувані для контролю знань, підрозділяються на кросворди для поточної, тематичної або узагальнюючої перевірки. Перші спрямовані на перевірку базових знань учнів по поточному матеріалу, кількість питань у них становить 10-12. Другі – на перевірку базових і додатково отриманих знань по певній темі, у них рекомендується використовувати не більш 15-25 запитань. Треті – на загальну перевірку знань по великому блоку матеріалу (за чверть, семестр, рік), кількість запитань у них 15-25.

Цей метод перевірки – є тільки додатковим методом перевірки, а не альтернативним їм, оскільки не дає можливості перевірити глибину розуміння вивченого матеріалу.

Вікторина

Вікторина –це сукупність, що складається не менше ніж з десяти питань в вибраної тематики, на які необхідно дати змістовні, короткі відповіді.

Вікторини як засіб навчання слід включати в учбовий процес на початковій стадії вивчення матеріалу або на стадії завершення вивчення матеріалу. Перший варіант дозволяє реалізувати контроль або актуалізацію знань, другий сприяє закріпленню і контролю рівня засвоєння матеріалу. Відведений на вікторину час не повинен перевищувати 5-6 хвилин.

На початку вікторини вчитель пояснює тему, після чого задається не менше десяти запитань, на які учні дають відповіді. Далі слідує серія узагальнюючих запитань або завдань, відповіді на які безпосередньо оцінюються вчителем.

Перевірка знань, умінь та навичок учнів являється важким елементом процесу навчання та виховання, неї визначається результативність, ефективність навчання.Контроль знань учнів відкриває більше можливостей для вдосконалення процесу навчання, оскільки як діючий засіб боротьби за міцні й усвідомлені знання учнів дозволяє краще вивчити учнів, їх індивідуальні особливості.Найбільше точно і якісно оцінювати знання учнів дозволяє різноманітність видів і форм контролю.Як ні в якому іншому навчальному предметі, в інформатиці необхідно розрізняти теоретичні знання із практичними навичками роботи. У якості основних (традиційних) методів перевірки теоретичних знань можна використовувати усне опитування, письмову перевірку, тестування; для оцінювання практичних навичок – практичну роботу.Усе частіше на уроках інформатики використовуються такі нетрадиційні форми контролю як реферати, конкурсні проекти, дидактичні ігри.У якості підсумкового контролю може слугувати проект, що відображає як теоретичні знання учнів, так і рівень прикладних навичок роботи з різними програмними продуктами.

Традиційні засоби
Безмашинні засобі контролю Змішані засоби Машинні засоби контролю
– Усне опитування
– Усна самостійна робота
– Виступ з повідомленням
– Усний залік
– Бліц – опитування		 – Диктант
– Самостійна робота
– Контрольна робота
– Залік
– Тест
– Екзамен
– Олімпіада		 – Практична робота
– Лабораторна робота

Нетрадиційні засоби
Безмашинні засобі контролю Змішані засоби Машинні засоби контролю
– Дослідницька робота
– Творча робота
– Реферат
– Твір
– Змагання (конкурси, турніри, КВК)
– Конференція
– аукціон
Як взаємодіяти з батьками учнів

Як учителю створити позитивний імідж серед батьків, як сподобатись їм? Чи треба догоджати батькам? Чого насамперед хочуть мама з татом від педагога?

Учитель і батьки – два стовпи, які є основою для формування молодої людини, утвердження її світогляду. На одному на багато важче триматись, тому важливою є плідна взаємо дія цих людей. Вони опора, відчуваючи яку, дитина може вільніше дихати в цьому світі. Коли ти маєш, куди приземлитись, то не боїшся літати. Образно, але, думаю, усі розуміють. Безперечно, кожна частина цього невеликого ланцюга має працювати надійно та ефективно. Від школяра залежить дуже багато. А вчителі та батьки мають разом створювати умови, в яких той зможе розвивати себе та пізнавати світ. Наскільки хорошими будуть ці умови, залежить від них.

Досягнення однієї мети різними способами. Школу називають другим домом дитини. Думаю, як би скептично не ставились до цього твердження самі школярі, школа все-таки займає значне місце в їхньому житті. І не тільки то му, що проводять вони там половину кожного дня. Діти звикають до школи як до місця, яке можна назвати своїм, рідним. І любить її кожний по-своєму. Учень приносить думки, враження про школу до першого дому, де на маму з татом чекає величезний потік слів, негативних чи позитивних, на який треба вміти правильно реагувати. Дуже важливо, щоби батьки розуміли, що кожне їхнє зауваження про школу, вчителя чи власну дитину впливає на її поведінку. То му слова мають бути обґрунтованими та влучно підібраними. “Не звертай уваги, синку, на свою вчительку, не хай собі говорить”, “не слухай її”, “не переживай, я все владнаю”.

Подібні речення чують де які учні від батьків, і це не вигадка. Що ж вони при не суть? Тільки загострення певного конфлікту. Учителя батьки повинні поважати за будь-яких обставин, не принижувати його перед дитиною.

Окремий педагог в очах школяра уособлює всю школу, а ставлення до нього переноситься на інших учителів і всю систему освіти взагалі. Погане сприйняття людей, яких треба поважати, та не по слух обернуться проти дитини. Якщо батьки мають якісь претензії до вчителя, то повинні поговорити безпосередньо з ним, а також із керівництвом школи. Що до педагогів, то вони, у свою чергу, мусять пам’ятати, що батьки – святе для дитини. Не можна ображати їх, указувати на недоліки чи щось подібне. На чужих вадах хорошої людини не виховаєш. Навчаючи учнів, не треба каза ти їм постійно, чого не можна робити, треба показувати, що належить робити. Учителі та й батьки разом виховують дитину. Їхня мета єдина, способи тільки трохи різняться. Навчання у школі внормоване, структуроване, формалізоване. На дітей тут чекають відповідні форми звітності. Удома процес виховання вільніший. Як уже зазначалось вище, мета єдина, тому, здавалось би, проблем не повинно виникати.

Кожний виховує дитину в певний, відведений для нього час. І вчитель, і батьки вчать правильно сприймати світ, гідно поводити себе в ньому, уміти розрізняти хороше та погане. Можна й далі розписувати, які обов’язки вихователів, бо їх багато, але повернемось до власне спів праці батьків і вчителів.

Діалог через посередника. Проблеми все-таки з’являються. Діалог між батьками та вчителем відбувається не безпосередньо, а через посередника, яким виступає дитина. Якщо є посередник, то зрозуміло, що інформація не завжди буде об’єктивною. Що я маю на увазі? У школяра своє ставлення до тієї чи іншої ситуації, особливо конфліктної. Він не збирається й не хоче дотримуватись нейтральної позиції, та й не може. Як учителі, так і батьки повинні розуміти, що дитину треба слухати, але не вірити їй сліпо. По – спілкуватись варто без посередника.

Якщо в учителя виник якийсь конфлікт з учнем, то най перше він має залагоджувати його саме з ним. Коли ж проб лема поширилася за межі формату “учитель-учень” і зачіпає батьків, тоді треба порозмовляти з ними. Треба пояснити свою позицію, зрозуміти, що знають мама чи тато, бо їм відомо тільки те, що розповіла дитина. Коли студентів готують до вчителювання, то їм кажуть, що, крім педагогів, вони мають стати ще й хорошими психолога ми. У ситуації, про яку ми говоримо, таке вміння дуже потрібне. З вашою допомогою батьки повинні зрозуміти, що розповідь їхньої дитини не є об’єктивною, бо вона зацікавлена сторона. Зрозуміло, що говорити треба трохи іншими словами. Розкажіть, як усе виглядало з вашого боку, але не забудьте і про свою суб’єктивність. Нагадайте про неї батькам. Далі залишіть їм право робити висновок. Так у вчителя збільшаться шанси порозумітись. Але в жодному випадку не можна змальовувати образ дитини тільки в темних тонах, відгукуватись про неї тільки негативно перед її батьками. По-перше, це свідчитиме про вашу неспроможність знайти підхід до учня, відшукати його хороші сторони й розвивати їх, по-друге, образить батьків, бо дитина є їхнім продовженням, найціннішим у житті.

Пам’ятайте, критика допомагає тільки тоді, коли є конструктивною, а не руйнівною. До того ж, головне завдання педагога не критикувати, а знайти способи вирішення проблеми. Послухайте батьків, порадьте щось ви їм, пошукайте разом причини та спробуйте домовитись про спільні дії.

Співпраця з дорослими дітьми. Проблема не розуміння батьками власних дітей поширюється й на вчителів. “Чому моя дитина не вчиться добре, я ж була відмінницею? Ви погано їй пояснюєте. Зробіть так, щоб у неї були хороші оцінки. Хто дозволив вам викладати, ви ж нічого не вмієте? Моя дочка не хоче мене слухати, чого ви їх учите?” І так далі. Якщо батьки хочуть знайти винного, то серед усіх інших варіантів вони розглядатимуть і вчителя. Самі ж будуть останні ми у списку. Як повинен реагувати педагог? Тільки стриманою поведінкою, увагою навіть до безглуздих зауважень. Спробуйте розібратись у ситуації. Спитайте, чому вважають винним саме вас? Нехай на ведуть вагомі аргументи. Уся ця розмова має відбуватись тільки у спокійних тонах, а забезпечити це по винен учитель. Бо сварками жодної проблеми не вирішити. Допомогти – також ваше завдання. Зрозуміло, що жодної інструкції з кількома пунктами для розв’язання будь-якої суперечливої ситуації в педагога нема й не буде. Але вона би вам не допомогла, бо до різноманіття людських характерів не можна знай ти єдиного підходу. Педагога вчили працювати з учнями, покажіть свою майстерність на дорослих дітях.

Спілкування батьків з учителями має відбуватись не тільки тоді, коли виникла конфліктна ситуація. Слід періодично зустрічатись для того, щоби краще зрозуміти дитину. Чим вона дихає? Що її цікавить? Що їй дороге? Удома учень поводиться інакше, ніж у школі. Але як удома, так і у класі дитина показує себе. Різними способами розказує світу й рідним про себе. Дорослі не завжди розуміють, що хоче сказати тією чи іншою поведінкою їх ній син чи учень. Для кращого розуміння треба об’єднувати зусилля.

Учні є різними, так і батьки відрізняються одні від одних. І до кожного треба знаходити свій підхід. Найскладніше буває тоді, коли вчитель мусить починати зі, здавалось би, найпростішого. Переконувати декого в тому, що навчання є важливим для їхньої дитини. Без знань не буде хорошого спеціаліста, без відповідальності – доброго громадянина. Майбутнє молодої людини залежить у першу чергу від неї самої, її наполегливості та старань. Уже до цього додається батьківська допомога. І як що мамі чи татові треба пояснювати особливості виховання, то зробити це має вчитель.

Дорослі, повертаючись до школи, знову стають учнями. Учителі їхніх дітей нагадують власних, давно забутих. Зауваження до сина чи дочки батьки сприймають як до себе. З’являється бажання як у дитинстві: швидше втекти з кабінету. Педагог має це врахувати й розмовляти на рівних. Треба пояснити батькам, що вони також є вчителями дитини, а отже, ви колеги. Мама чи тато приходять не на килимок, а на нараду для спільного вирішення спільних проблем.

Часом, закінчивши школу, ми щось забуваємо там. Май же всі дещо лишають, хтось більше, хтось менше, бо здається, що стільки багажу нам не знадобиться в дорослому жит ті. А по вертаючись уже у статусі батьків, чогось шукаємо.

Наслідування батьків – ще один момент, з яким стикаються вчителі. Зазвичай у дітей є свої кумири, яких вони хочуть копіювати, наслідувати, бути до них подібними. Інколи ними стають батьки. Навіть не так кумирами, як об’єктами наслідування. Дитина бачить маму з татом дуже часто, їхня поведінка стає зразком. Добре, коли рідні подають хороший приклад, але буває навпаки. Тут учителю також доведеться попрацювати з батьками. Не варто вказувати на їхні недоліки, бо це їх обурить. “Хто ви такий, що повчаєте дорослих, успішних людей?”, – можете почути таке на власну адресу. Постарайтесь показати, як поведінка мами з татом впливає на дитину.

Деякі школярі усвідомлюють, що, як не прикро це визнавати, але батьки негідні того, що би брати з них приклад. У таких випадках вони можуть переключити свою увагу на педагога. На хорошого вчителя, доброта якого нагадує батьківську любов. Сім’ї бувають благополучні й не дуже. Одним дітям усередині родини вистачає любові, іншим її гранично мало. У школі вони хочуть почерпнути ту кількість любові, якої бракує. Педагог ніколи не знатиме, кому скільки потрібно уваги. Та і свою любов він не може роздавати порціями. Просто, крім знань, даруйте дітям своє серце. А забагато любові ніколи не буває.

ВАЖЛИВО ЗНАТИ

  1. Завжди говори правду дітям, навіть тоді, коли це невигідно для тебе.
  2. Не намагайся силою досягнути успіху.
  3. Будь великодушним — умій прощати.
  4. Не забувай хвалити.
  5. Хвали в міру, вміючи.
  6. Помічай найменші успіхи учня.
  7. Оцінюй тільки вчинки дитини, а не її саму.
  8. Знайди ключ до кожного.
  9. Починай навчання не з букваря чи формул, а з радості.
  10. Коли розмовляєш з дитиною, завжди дивись їй в очі.
  11. Висловлюйся як можна ясніше й чіткіше.
  12. Не вбивай у дітях казку.
  13. Думай про дитячий «банк щасливих спогадів».
  14. Краще виховання — запрошення учня до роздумів.
  15. Тільки наблизивши до себе дитину, можна впливати на розвиток його духовного світу.
  16. Діти не повинні йти від вчителя підкореними.
  17. Визнавай права учня на помилку. До того часу, поки у дітей є віра в добро, людину, ідеал, є й виховання.
  18. Дитина ставиться до тебе так, як до неї ставляться дорослі.
  19. Не кажи про учня «нездібний», а кажи: «Здібності у нього ще не розкриті».
  20. Ніколи не карай учня, котрий завинив, одразу.
  21. Не «заводься» з учнями. Ніяких нотацій.
  22. Не можна говорити учням тільки про їх недоліки.
  23. Не використовуй оцінки як засіб покарання.
  24. Необдумане покарання дуже шкодить.
  25. Нетактовність, несправедливість учителя — криміногенні.
  26. Завищені вимоги до учня — одна з причин конфліктів.
  27. Учень, упевнений у неможливості змінити щось, відмовляється від пошуку.
  28. Від постійних невдач діти озлоблюються.
  29. «Важкі діти — це ті, котрих зрадили батьки» (А.С.Макаренко)
  30. Не займайтеся вихованням в поганому настрої.
  31. Явно визначте. Чого ви хочете від дитини, і поясніть це їй, а також дізнайтесь, що вона думає з цього приводу.
  32. Надайте підлітку самостійність. Виховуйте, але не контролюйте кожен крок, не підмінюйте виховання опікою.
  33. Не підказуйте готового рішення, а показуйте шляхи до нього і час від часу розбирайте з дитиною його правильні і помилкові кроки до мети.
  34. Не пропускайте моменту, коли досягнуто перший успіх.
  35. Вчасно робіть зауваження, оцінюйте вчинок відразу.
  36. Головне – оцінювати вчинок, а не особистість.
  37. Доторкніться до дитини і тим самим дайте відчути, що співчуваєте його помилок; вірте в нього, незважаючи на помилки; дайте зрозуміти (але не обов’язково говорити), що по закінченні неприємної розмови інцидент буде вичерпано. Сутність людини і її вчинки – не одне і теж.
  38. Будьте суворим, але добрим. Не перетворюйте клас в театр одного актора.
  39. Прагніть до розкріпаченню думки і слова у своїх учнів.
  40. Виключайте з практики роботи педагогічний диктат.
  41. Дайте кожному учневі право на особисте ставлення до різних явищ в мистецтві, науці, культурі та в цілому до навколишньої дійсності.
  42. Поважайте кожну думку учня, навіть якщо воно вам здається помилковим.
  43. Вмійте слухати і чути учня.Заохочуйте учнів, що відстоюють свою точку зору.
  44. Не бійтеся визнати свої помилки. Не сваріть дітей вранці – сонце покажеться їм сірим. Не сваріть вдень – небо здасться похмурим, не лайте на ніч – луна здасться чорної. Взагалі не лайте!
  45. Критикуйте дітей не з задоволенням, а з болем. Страждання калічить психіку дитини. Особлива увага – страждань дитини.
  46. Ставте себе частіше на місце щасливих і особливо нещасних. Любіть всіх дітей, а більше за всіх – самих для вас неприємних.
  47. Учитель, заборона – найчастіше ознака слабкості, а не сили. Намагайтеся частіше говорити «можна». Дитина в боротьбі проти несправедливості частіше отримує «опіки» серця, ніж дорослий, він слабкіше, і ці «опіки залишаються іноді на все життя».
  48. Добрий вчитель – це не тільки той, хто вміє робити добрі справи, а, перш за все, гот, хто не здатний робити дітям зло.
  49. Жалюгідний учитель, позбавлений почуття гумору. Гумор – наш головний помічник у вихованні.
  50. Знайте: дітей залучають у вчителя висока кваліфікація, служіння, що доходить до мистецтва, золоті руки, доброта, небагатослівність.